Свою тривалу в часі творчу співпрацю з відомою галереєю TriptychClobalArtWorkshop Леонід Бернат продовжив новою виставкою творів, датованих попередніми роками – і до нинішніх. цим він, вочевидь, хотів підкреслити незмінність у стильових пошуках і водночас мистецько-експериментальне освоєння реальності і художньої спадщини минулого.

«Дендрологія» – така назва експозиції, дещо незвична для вуха, але цілком логічна в представленій художній концепції. як відомо, дендрологія – це науковий термін, що позначає розділ ботаніки, в якому вивчається життєдіяльність та еволюція дерева на основі аналізу його річних кілець. сам художник так пояснює обумовленість вибору назви виставки: «річні кільця дерева, світова історія, ураган катріна, ланки днк мають щось спільне – безперервну спіраль розвитку. Магічне ласо, яким Боги керують всесвітом. Дендрологія – життєвий літопис власника своїх річних кілець, своєї табуйованої яблуні, свого іґґдрасиль, у кронах якого будує свій дім симург».

Це схоже на роботу диджея, який мікшерним пультом створює з наявної в нього бази музичних творів, звуків щось хоч компілятивне, але нове, тобто те, що вбирає в себе тут і зараз різні жанри й емоційні стани,різні ритми, що знову ж таки породжують інші. Життя в його нестримному натхненному колообігу.

Мабуть, найповніше ця концепція втілена в циклі картин під назвою «стихії» – «вода», «ефір», «вогонь», «земля», «повітря». З обох сторін стихії оберігають міфічні істоти «стражі». стихії високо майстерно відтворені в дивних і неземних образах жінок – богинь з великими очима дитини, які дивляться прямо на нас.

Міфологічні, з першопочатків світотворення, фантастичні істоти вражають яскравою видовищністю, вони щедро декоровані квітами, правильніше, вони і є самі небачено земні і небесні квіти. Чисті кольори, гармонійна тональність, вільні, нечутні, мов подих, переливи цих кольорів справді занурюють нас ніби в начала боготворення, даруючи відчуття свята і натхнення. Митець вдало використовує для цього вертикальні панелі гобелену, цупкого і щільного, навіть його орнаменти! Панелі, вочевидь, символізують світове дерево, один з улюблених символів художника, він відсилає глядача до іранської, скандинавської міфології, де боги і люди, і птахи, і стихії були співтворцями реальності.

Леонід Бернат ставиться до життя по-доброму, з гумором і майже без іронії, його постмодерністські пошуки, його гра з матеріальними і мистецькими артефактами не самодостатня декоративна картинка заради красивості,– ці пошуки і ця гра спрямовані на пізнання світу і життя в їх первозданності, на пізнання не красивості, а краси, яка в його роботах, на наш погляд, наповнена глибинними етичними смислами.

Художник прагне перетворити в мистецтво родинні фотографії, власні черевики, придбані колись у майстра народної творчості вирізьблені фігурки з дерева, що дихають теплом. Щодо останнього, то просто не відвести погляд від інсталяції «іван Федорович ной», на якій портрет українця – життєлюба з пишними вусами, якраз отого народного майстра, в якого Леонід Анатолійович свого часу викупив усю колекцію дерев’яних фігурок, в оточенні його царства – овечок, качок, гусей, свиней, птахів, кенгуру, коал, і навіть ангелів з трубами! справжній біблійний ной, тільки живе він десь у селі під києвом. або робота «Мій шлях», де лише яскраво декоровані черевики з міцними, довгими шнурками. Черевики поношені, але на них і з них, з усіх щілин видно мордочки симпатичних ведмедиків. і ці довгі шнурки, і стерті підошви, і ведмедики дивним чином створюють образ власника цих черевиків, – доброго, веселого чоловіка.

Можна було б розмірковувати і над іншими роботами митця, які разом створюють незабутньо яскраву, в дусі Сергія Параджанова, декоративну феєрію захоплення життям, усвідомлення його крихкості і повсякчасним бажанням берегти цю маленьку, блакитну крапелинку, якщо дивитися на неї з космосу, на якій споконвіку живе людина.