В галереї КДАДПМД імені Михайла Бойчука з успіхом експонується  виставка «Наступність поколінь». Петриківський розпис розгорнувся перед глядачем в яскравих, різноманітних творах талановитих митців з міста Дніпра. Дзвінкі кольори увірвалися чистим   струмком у мистецьке  життя  нашої академії, наповнюючи  його світлим  почуттям  прекрасного. Такий радісний настрій подарували всім заслужений майстер народної творчості України, доцент, викладач-методист вищої категорії ДТХК, доцент ДНУ ім. О. Гончара, член ДОНСХУ Тетяна Гарькава та  студенти Дніпропетровського театрально-художнього коледжу та Національного університету імені Олеся Гончара. Славетний петриківський розпис постав перед нами в картинах, рушниках, меблях, хустках, предметах ужиткового мистецтва тощо. Переосмислюючи традиції минулого й бережно зберігаючи аутентичну техніку виконання цього унікального декоративно-орнаментального розпису,  молоді художники трансформують класичні форми стилю Петриківки  в сучасній інтерпретації, використовуючи новітні матеріали. Результатом такого поєднання   є вільні фантастичні композиції візерунків, що заполонюють  простір творів і дозволяють їм органічно вписуватися в побут сьогодення. Традиційні рослині мотиви, що складають в основному  яскраві квіти, ягоди, стилізовані тварини, птахи вражають своїм розмаїттям в безлічі комбінацій представлених робіт. Цікаво, що майже основним тлом петриківського розпису виступає білий колір. Саме він притаманний український білій хаті  і несе в собі світле, оптимістичне, життєстверджуюче начало.

Згадаємо, що історія виникнення петриківського розпису розпочинається ще з кінця 19 – початку 20 століття. «Петриківка» – декоративно-орнаментальне народне малярство, що сформувалося на Дніпропетровщині в селищі Петриківка, звідки й походить назва цього виду мистецтва.  Вважається, що петриківський розпис походить від селянського хатнього стінопису. Вкривати стіни розписом у різні періоди було притаманно для багатьох частин України, причому різні регіони мали свої особливості. Окрім стін розписом вкривали побутові речі з дерева та інших матеріалів, особливо скрині, зокрема весільні. Пізніше виникли так звані «мальовки» — розписи на папері, які майстрині могли готувати заздалегідь і прикрашати таким чином внутрішні стіни хат. Петриківський розпис традиційно виконували на білому тлі (побілені стіни та білий папір), проте сучасні майстри роблять розписи на фоні різноманітних кольорів. Широке застосування в розписі мають мотиви садових і лугових квітів, ягід калини, полуниці та винограду. Характерним для візерунків є також зображення акантового листу, що його звуть «папороттю», бутонів та перистого ажурного листя. Нерідко квіти та ягоди поєднано з птахами, іноді використовують зображення тварин і людей, які традиційно мають дещо фантастичний вигляд. Часто в «петриківці» використовується образ жар-птиці — міфічної істоти, що приносить щастя, з фантастичними візерунками по всьому тулубі. Особливістю розпису є також те, що елементи малюнку (пелюстки, стебла, ягоди тощо) виводять одним мазком. Для зображення ягід та деяких інших елементів майстри часто користуються власним пальцем. Все вище зазначення ми можемо спостерігати і в роботах сучасних майстрів петриківського розпису, про що переконливо  свідчать  твори представлені на виставці. Сьогодні  петриківський розпис – не лише народне мистецтво, що зберігає традиції оздоблення українського житла, але  й сучасний живопис, який розвивається та набуває нових рис. 5 грудня 2013 р. цей вид образотворчого мистецтва було включено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО, цьому з гідністю послужила творча праця керівника цього напряму на Україні Тетяни Гарькавої. Вона, як   учениця Ф.С. Панка, який навчався ще у засновниці петриківського розпису Т.Я. Пати, представляє трете покоління українських  народних майстрів, які продовжують розвивати традиції петриківського розпису.  Сподіваємось, що  в майбутньому ця важлива справа буде розвинута і в стінах нашої академії в плідній співпраці з Дніпропетровським театрально-художнім коледжем та Національним університетом імені Олеся Гончара.