DSC_0539Василь Якович Чебаник – професор академії імені Михайла Бойчука, член-кореспондент Національної академії мистецтв – і далі невтомно проводить велику просвітницьку роботу щодо утвердження в свідомості українців необхідності мати свою, національну абетку. Лише за друге півріччя нинішнього року він організував свої численні експозиції в бібліотеках, музеях, картинних галереях столиці, проводить майстер-класи, дає інтерв’ю в газети і на радіо, звертається до можновладців усно і письмово з одним-єдиним: у нас має бути своя, українська абетка, бо це один із символів нашої державності. Він трудиться над цим національним проектом понад 40 років. Це стало зараз головним смислом життя і творчості визначного художника-графіка, більше того, його непохитною громадянською позицією.

Ці зустрічі, каже митець-педагог, засвідчують, коли людям показуєш і розповідаєш про абетку, вони вигукують: «Яка ж вона красива! А ми нічого не знали…». Мені ще залишилося поговорити з 20 мільйонами чоловік, щоб переконати 40 чиновників в актуальності цього, державної ваги, проекту, що його необхідно вже сьогодні робити реальним. Виходжу з того, продовжує Василь Якович, що абетка – національно засаднича річ, це візуальне обличчя держави. Якщо мова, як визнає світ і ми самі, у нас солов’їна, співуча, то і абетка має бути мелодійною, красивою, мати сучасну пластику. Українську мову ми чуємо, вона, на щастя, звучить зараз частіше, але ми її не бачимо. Наша мова вбрана у російський «кокошник», тобто вона має шрифт чужої країни, Росії, Це шрифт, який запровадив цар Петро І ще 300 років тому, так званий «гражданський шрифт», щоб показати тодішній Європі, що Російська імперія – це не «боярські бороди», а цивілізована держава.

Я не проти російської абетки, навпаки, вона мені подобається. Але це абетка, створена для російської мови.

Чому Ізраїль, Грузія, Індія мають своє оригінальне шрифтове вираження мови, своє обличчя, а Україна не має.

У нас є герб, прапор, гімн, армія, вже, слава Богу, й автокефалія, – чому ж не маємо візуального вираження рідної мови? Буваючи за кордоном, часто чув від спеціалістів, ви забули свій слов’янcький графічний шрифт, користуєтеся чужим? Російська абетка скалічила нашу мову, зробила її «нарєчієм».

Слід пам’ятати: ми наступники Київської Русі, спадкоємці Козацької держави. Тому мусимо мати у мові тільки нашій ментальності притаманне візуальне обличчя у мові.

Василь Якович продовжує: «Мене на цих зустрічах запитують, добре, є нова українська абетка, а як же її впровадити в життя, у побут?

Відповідаю, необхідна державна воля – це насамперед. По-друге, треба починати з вивісок на вулицях, з реклами, далі друкувати газети, книги. Нині створений благодійний фонд шрифтової допомоги «Щедрик», триває оцифровка шрифту,

який ми назвали «Рутенія» від давньої назви України.

Ми ж додамо – поширювати абетку могла б і «Просвіта» з її потужними структурами і національно свідомими особистостями. А наші вищі навчальні заклади, школи! Гадаємо, можна було б створити волонтерські загони з популяризації і впровадження нової абетки. І, дивись, за рік-кілька справа пішла б. На перший погляд ніби незвична, та прокинуться гени, наш дух, і все стане на свої місця.

Зустрічі з людьми переконують – вони готові перейти на новий шрифт, не лише розмовляти, співати, але й духовним зором бачити свою красиву, граційну, шляхетну абетку як ще один складник і символ української державності.