аша книгозбірня поповнилася цікавими виданнями – монографічним  дослідженням «Бойчук та його школа» – про творчий шлях одного з найвидатніших українських митців Розстріляного Відродження Михайла Бойчука (1882 – 1937) – творця двох мистецьких шкіл (першої – паризької, чи франко – польської, другої – київської), члени яких згодом за його ім’ям отримали назву бойчукістів. Над цією ґрунтовною книгою, яка побачила світ у державному видавництві «Мистецтво», багато років працював знаний науковець, лауреат Шевченківської премії, доктор історичних наук Сергій Білокінь. Автор прискіпливо аналізує всі доступні на сьогодні наукові розвідки і публікації про митця, показуючи, якими непростими,а той драматичними шляхами,доводилося вітчизняним і зарубіжним дослідникам відкривати і доносити до світу правду про велич та унікальність Бойчука і його школи. Відсіваючи все наносне, неправдиве Сергій Білокінь вибудовує свою, так би мовити, архітектоніку біографії митця, спираючись винятково на перевірені факти, зіставляючи їх, поліфонічно спрямовуючи  на головну мету –  всебічного розкриття  життєвої і творчої біографії Михайла Бойчука. Вражає кількість опрацьованих автором архівних джерел, маловідомих газетних та журнальних публікацій,уривків  його  бесід із ще живими бойчукістами, рідкісних фотодокументів. Надзвичайно цікавий аналіз сім  протоколів допиту Михайла Бойчука, якого енкаведисти заарештували 26 листопада 1936 року. Зокрема, автор зазначає,що «у публікаціях,написаних на основі матеріалів слідчих справ, які на сьогодні з’явились друком, джерелознавчий аспект є найслабшим. Часто – густо автори вважають відповіді в’язнів за їхні  автентичні висловлювання. Відтак сучасні автори досліджень формують таку концепцію енкаведистських допитів,які очорнюють й принижують в’язнів.   …В протоколах допитів випливає проблема достовірності. Вони писані рукою слідчих. Слідчий визначав тему «розмови», він же, використовуючи одержану від  в’язнів фактографію, втілював її в остаточну форму і він сам формулював потрібні відповіді. Якраз протоколи допитів Михайла Бойчука особливо наочно показують його надто вже невелику причетність до всього, що в протоколах говорилося від його імені.

Сергій  Білокінь  відтворює зловісну роль у долі Михайла Бойчука слідчого М. Хаєта. До слова, з почестями похованого в 1957 році на Байковому кладовищі.

Великий розділ, а це половина книги, присвячений персоналіям  бойчукістів, його учням. Широко подані добірки їхніх творів. Представлені, як  їх називає автор, імена попутників  бойчукістів  та шістдесятників – продовжувачів традицій національного монументалізму.

Автор  доходить висновку:  «Бойчукізм  як унікальне явище українського мистецтва вимагає подальшого вивчення, деталізації та узагальнення».

 

езвичну, як на сьогодні, за багатьма параметрами – духовним, інтелектуальним, зображально – композиційним, фактологічним та видавничим –монографію – альбом  створив і видав професор Міжнародної академії архітектури, почесний академік Української академії архітектури, член Національних спілок архітекторів та журналістів України Юрій Пісковський. Він повноцінний автор цієї справді неординарної книги –як автор ідеї, тексту, знімків, макету.

Це схвильоване, багатосторінкове, щедро ілюстроване послання нашого сучасника до нас, людей, із полум’яним, тривожним  закликом – планета у небезпеці, ми у небезпеці, і якщо не почнемо діяти  за заповідями Божими, за заповідями найкращих, найсвітліших умів людства,- цивілізація загине. Через це і книгу автор назвав коротко і значуще – «Портал».  Портал – термін архітектурний, це оформлений вхід до монументальної споруди, з латинської – ворота. А нині є ще й інтернет – портали. В переносному, образному смислі автор поєднує  ці значення. На головний , об’єднавчий портал – вищенаведений авторський заклик, працюють у книзі  розділи -портали природи, пам’ятників,простору, пластики, прекрасного, проповідей.  У них автор помістив, з його точки зору, найкраще, найсуттєвіше, що на сьогодні характеризує людство, планету. Оця краса, досконалість  нині під тотальною загрозою. Люди, обнімімо планету живою стрічкою переплетених рук,об’єднаних сердець, не даймо знищити наш Дім, нашу Землю,- закликає Юрій Пісковський.

Переконані,пристрасні роздуми  автора про роль людини в нинішній ситуації, про переваги і недоліки  її творчої ролі в створенні простору нашого земного буття  не залишать байдужими нікого. Додамо, що цей  вартісний альбом -монографію випустило відоме видавництво «Емма».

 

уголосна за  ідеями та пафосом з попередньою монографією книга кандидата архітектури, доцента кафедри дизайну архітектурного середовища Київського національного університету будівництва і архітектури Вікторії Порт «Лад», що побачила світ у видавництві «Фамільна друкарня huss»  минулого року. «Лад» – це ландшафт,архітектура, дизайн. І ширше,за тлумаченням автора,лад,порядок, згода, мир. Ці слова –ідеологеми і визначають зміст і спрямування 600 сторінкової книги. У широкому філософсько –естетичному аспекті із залученням прикладів зі світової практики планетарного співжиття людей з природою, співтворчість людини і природних просторів розглядає авторка ландшафт. Садово – паркове мистецтво, дендропарки, краєвиди України,ландшафт і міста Італії,Чехії,Швеції,Фракції,Австрії  та інших країн, скульптурні композиції, фонтани, пам’ятники видатним особистостям,сезонні квіткові композиції Києва як елементи естетичного збагачення ландшафту,- все це , створене з любов’ю і глибинним розумінням природи і місця людини у ній, розглядає авторка.

Яким бути місту майбутнього? Яким бути Києву – нашому улюбленому  місту – сьогодні і завтра? Книга озброює читача поглибленим баченням нових шляхів розв’язання  актуальних і гострих питань архітектури і будівництва, збереження історичних надбань минулого,бережливого ставлення  до природного середовища.

Не нашкодити, а використовуючи могутній потенціал сучасних знань і можливостей, гармонійно творити, прислухаючись до голосу віків і природи.