9 березня 1814 року  у селі Моринці Звенигородського повіту Київської
губернії в закріпаченій селянській родині народився український поет, прозаїк,
мислитель, живописець, гравер, етнограф, громадський діяч – Тарас Григорович
Шевченко.

Почав писати вірші у 1837 році, будучи ще кріпаком. У 1838 р. віддав
кілька своїх віршів Євгену Гребінці для публікації в українському альманасі
«Ластівка». Але перша збірка Шевченка – «Кобзар», що містила вісім творів
(«Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До
Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч»), вийшла друком раніше, ніж
альманах (1841). 

Загалом вважається, що Шевченко написав 237 віршів та поем, із них –
235 поезій українською та 2 поеми російською мовами. Багато творів мають
декілька варіантів. Зокрема, відомі три редакції поеми «Відьма» (первісний
варіант назви – «Осика», 1847), дві редакції поеми «Москалева криниця», дві
редакції вірша «Лічу в неволі дні і ночі» тощо. Проза Шевченка налічує 11
творів: 9 повістей, написаних російською мовою між 1852–1857 роками; уривок
віршованої трагедії «Никита Гайдай» (1841) російською мовою та драму «Назар
Стодоля» (1843), яка збереглася в частковому українському перекладі (усі
діалоги перекладено українською мовою, а всі описи дій залишилися
російською).

Тарас Шевченко як художник займає одне з найпочесніших місць в
українському образотворчому мистецтві. Дослідники його творчості
стверджують, що за життя він намалював 1300 картин, портретів, малюнків,
офортів, ескізів, етюдів тощо, з яких дійшли до нас 850 робіт. Лише незначна
їхня частина має авторські підписи або написи, і ще менша – авторські дати. 
Живописні та графічні твори за часом виконання датують 1830–1861
роками.  За жанрами – це портрети, композиції на міфологічні, історичні та
побутові теми, архітектурні пейзажі і краєвиди. Виконано їх у техніці олійного
письма на полотні, а також – аквареллю, сепією, тушшю, свинцевим олівцем та
в техніці офорта. Існують відомості про понад 270 втрачених і досі не
знайдених робіт.

10 березня 1861 року життя Т. Шевченка обірвалося. Він був похований
на Смоленському кладовищі. «Були в нас на Україні великі воїни, великі
правителі, а ти став вище за всіх їх, і сім’я рідна в тебе найбільша, зібралися до
тебе усіх язиків люди, як діти до рідного батька», – так сказав, звертаючись до
померлого поета, Пантелеймон Куліш. 

Через два місяці, виконуючи заповіт Шевченка, друзі перевезли його прах
на Україну і 24 травня 1861 року поховали біля Канева на Чернечій (тепер
Тарасова) горі.