Пейзажна лірика, яку розмістив у власній,  щойно з друкарні, поетичній збірці з дивною на перший погляд назвою «Лока Трайя» доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри промислового дизайну та комп’ютерних технологій Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені М. Бойчука Юрій Ковальов, допомагає читачу поринути в його духовний світ, де царює зворушливий спокій мистця. Відображення словами того, що автор бачить навколо себе, цікаве через те, що, приміром, кияни і гості міста над Дніпром подумки поринають у красу ботанічного саду, парку «Перемога», гідропарку. А згодом, помилувавшись разом з Ю. Ковальовим столичними пейзажами, поринаємо у красу Тавриди, Закарпаття, Слобожанщини, Полісся… У другій частині збірки Юрій Ковальов запрошує у далекі мандри до Каталонії, Еллади. Скористаємося!? Думаю, варто.

Вас все-таки цікавить зміст, який закладено у назву цієї книги? Лока Трая — у перекладі з санскриту – «Три світи». Мова іде про надземний, земний та підземний світи, які з поконвіччя були поруч з Людиною.

За композицією авторську збірку поділено на три поетичних підрозділи. Латинською вони звучать піднесено і романтично. «Lignum mundos» — дерево світів, «Lignum scientiam» — дерево пізнання,  Lignum vitae — дерево життя. Переконаний: без вміння бачити світ на власне творче око, без здібностей до співпереживання природних явищ із читачем, без особистих вражень та щиросердостей, що висловлюються широкій авдиторії, поета не може бути.

Віршотворець знаходить неповторне у картинах природи протягом усіх її сезонів. У філософських рядках короткої поеми «Київ», що дозволяють уявити весняні водограї, які народжуються на Володимирській гірці, вгадуємо сокровенні бажання 60-річного автора.

«Склоняюсь над текущею водой:

Все противотеченья предо мной.

Вдаль унесите вздохи, стоны, слезы,

Даря взамен движения покой». 

У поезії «Ботанический сад» Юрій Ковальов захоплюється бездонним небом, пошепками вітру, тихим шелестом осіннього листя, падаючим снігом, блиском від сонячних променів на весняній кризі.  Краєвиди «Києва — великого художника» представлено у спокійних, радісних, а іноді у сумних тонах. Не секрет, що прироода уособлює людську душу. Ритм і поетична рима дозволяють глибоко і точно показувати не лише картини, але і навколишні звуки.

У вірші «Гидропарк» прислухаємося разом з поетом до милозвучності церковних дзвонів, що розливаються вздовж дніпровських круч. А ось і пейзаж.

«Стоит воскресный перезвон.

Во все колокола —

 И небосвод несокрушим,

И зелена земля…»

Відображення душевного стану ліричного героя, який обожнює рідні куточки природи, сакральну архітектуру київських церков і монастирів найбільш яскраве, на мій погляд, у таких рядках.

«Напротив Лавры, хочешь или нет,

Душа стоит и отвечает Богу.

И выспренны златые купола,

И небеса торжественны и строги».

Філософська пейзажна лірика найбільш цікава, як на мене, у так скажемо, закордонному циклі Ю. Ковальова.   У поемі «Каталонія», віддавши належне красотам природи північного сходу Іспанії, автор поетичної збірки висловлює власне творче кредо як :

 «Кто служит Музе, не иным богам,

Тому невнятны все их наставленья.

Поэт гоним из храмов — вне сомненья —

В дороге, в рощах — вдохновенье там».

Отже, природу у віршах представлено не лише об’єктом захопленого споглядання. Вона здатна пояснити людську поведінку. І це дуже цікавий напрямок у поезії Ю. Ковальова. Душу читача спрямовано на світосприйняття краси. Первісна та чиста природа не асоціюється з людською грубістю і насиллям, вона протиставляється прогресу і цивілізації. Багатьом сучасникам сьогодні потрібно вчитися жити в гармонії з навколишнім світом. Цьому намагається вчити і Юрій Ковальов.

З найдавніших часів з’являлися вірші пейзажної лірики. Їх самим поширеним прийомом є уособлення. Природним явищам, рослинам, птахам і тваринам приписуються людські риси, а їх поведінка схожа на людські дії. Описувані поетами картини можуть бути спокійними, радісними, а іноді сумними, — ось про що думаєш, гортаючи сторінки «Лока трайя».  Не секрет, що природа уособлює людську душу. Ритм і рима віршів дозволяють глибоко і точно показувати не тільки картини, але і навколишні звуки. Адже людина і природа єдині!

«Киев — великий художник,

Красками листьев осенних

Он по дождям и туманам

Живописует виденья:

Вверх купола золотые,

Вширь — заднепровские плесы,

Черный — печаль и смиренье

Красный — борьба и угрозы.

Река Ирпень.

Костер на берегу.

Жовтневых листьев

Гонит вихрь пургу…

Восходящее солнце,

Всю страну пробуждая,

Золотило церквей

Купола, купола.

В этом блеске загадочном

Все случиться могло бы:

И спасенье души,

И погибель, и суд —

Только мы как листки —

Умираем, рождаемся,

А деревья растут,

А деревья растут».

«Ботанический сад».

Пейзажна лірика — це захоплення природою з допомогою поетичного слова, її обожнення. Справжній поет-пейзажист вкладає душу в навколишній світ. Цим він викликає у читача трепетні почуття.

Сприйняття багатокольорового світу, світу, де безліч звуків, вміння побачити і передати у поетичних рядках різнобарвність навколишньої природи змушує читача уявити, як

«Поднимался туман над рекой на расввете

Покрывал, открывал

Острова, острова.

Восходящее солнце,

Всю страну пробуждая,

Золотило церквей купола, купола…».

Відкрийте книгу Юрія Ковальова. Пориньте у незвичний світ. Мандруйте з поетом. Чому? Бо це цікаво.

Віктор ЗАДВОРНОВ