Висвітлення історії України в її визначних особистостях, знакових подіях, пам’ятках, духовній культурі стали творчим кредо подружжя художників Володимира Прядки та Олени Владимирової. Представлений на виставці в Київській державній академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука звітний період 1968–2022 років вирізняється багатогранною діяльністю художників, що охоплювала різні види мистецтва – монументальне (живопис, вітраж, скульптурний рельєф), образотворче (живопис, графіка), декоративно-прикладне (гобелен, кераміка), дизайн інтер’єрів у громадській архітектурі.

Творче кредо митців формувалося в руслі часу їх становлення в 1960–1970-ті роки і суголосне діяльності шістдесятників, які прагнули відродити українську культуру всупереч тодішній ідеологічній системі. Яскравим представником та душею руху шістдесятників була Алла Горська, творча діяльність якої в тандемі з Віктором Зарецьким, Галиною Зубченко, Людмилою Семикіною та іншими митцями стала яскравою сторінкою в українському монументальному мистецтві.

Щасливими були для Володимира Прядки роки навчання в Республіканській художній школі імені Т. Г. Шевченка у викладачів Алли Горської, Олексія Кашинського, Бориса Довганя, Віктора Зарецького, Володимира Луцака, а згодом – у Київському художньому інституті в професора Михайла Лисенка. Водночас своїм наставником Володимир Прядка вважає Івана Литовченка, у співпраці з яким розкрився талант митця, сформувалося художнє і просторове мислення, смислоорганізуючі підходи у творенні монументальних композицій. Важливою у творчому становленні Володимира Прядки була співпраця з Іваном та Марією Литовченками, Оленою Владимировою, Володимиром Пасівенком, Віктором Григоровим, Наталією Литовченко. У цій синергії генерувалися творчі ідеї, реалізація яких мала досить широку географію та видову специфіку.

Знаковим для В. Прядки стало виконання у співавторстві з художником В. Пасівенком монументально-декоративного панно «Біль землі» у центральному вестибюлі Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, виконаного в техніці енкаустики. За цю творчу роботу художники 1998 року були удостоєні Національної премії України імені Тараса Шевченка.

У переліку монументальних розписів, виконаних В. Прядкою у співпраці з О. Владимировою, В. Пасівенком, В. Григоровим та Н. Литовченко, – відродження Михайлівського Золотоверхого монастиря та Успенського собору Києво-Печерської лаври. Також майстер виконав монументально-декоративні розписи інтер’єрів Національної спілки майстрів народного мистецтва України за мотивами творів майстрів народного малярства (у співпраці з Т. й О. Вакуленками), зали презентацій Національного палацу культури «Україна», вестибюлю Київського лялькового театру (панно «Кирило Кожум’яка»), павільйону «Сучасник» у Києві та багатьох інших об’єктів архітектури.

Митець створював вітражі «Дикий степ», «Сонце», «Козак Вус» (світлиця козака Вуса, м. Олександрія), керамічні рельєфи «Буквар», «Природа», «Урок історії», «Всесвіт», «Музика», «Рідне місто» (рекреації школи № 156, м. Київ), каменотесні рельєфи «Прометей», «Ікар», «Вчитись», «До знань» на фасадах нового комплексу Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка, для Національного музею історії України виконав гобелени «Русь», «Світанок революції», «Київська симфонія» (разом з Оленою Владимировою), а також «Пісня про козака Вуса», «Легенда про Кия», «Історія землі Черкаської».

Свої знання і досвід В. Прядка та О. Владимирова більше 20 років передають молодими митцям Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука. Збереження і передача традицій є основою розвитку українського народу, засадами його самоідентифікації та духовної культури. Ці ціннісні орієнтири є ознакою творчого поступу В. Прядки та О. Владимирової, які на ретроспективній виставці демонструють високу майстерність у реалізації своїх задумів, у яких Україна, її історія, культура, духовність набували яскравого смислового і художнього образного втілення.

Марина Юр,
проректор з наукової і міжнародної діяльності
КДАДПМД імені Михайла Бойчука,
професор кафедри мистецтвознавства і мистецької освіти КДАДПМД імені Михайла Бойчука,
доктор мистецтвознавства, професор