Василь Дмитрович Андріяшко (1942 р. н.) отримав освіту у Львівському державному інституті декоративного та прикладного мистецтва (нині – Львівська національна академія мистецтв) за спеціальністю «художній текстиль». Творчо працює в галузях декоративно-прикладного мистецтва (ткацтво, гобелен, розпис тканин, вишивка, валяння з повсті, вовни), монументальному мистецтві (мозаїка), живописі та графіці. Створив розмаїті за технічним, художнім, естетичним вирішенням твори, що вирізняються оригінальністю композиційного вирішення, широким використанням архаїчних орнаментальних знаків, поєднанням стилістики традиційного та сучасного мистецтва.

До художньої спадщини митця належать гобелени «Квітуй, Україно» (1969), «Сестри» (1970; обидва – у співавторстві), «Гуцули» (1974), «Літо» (1975), «Радість творчості» (1988), «Вертеп» (1992), «Крізь віки» (1995), гобелени-триптихи «Щастя» (1982), «Слава праці» (1984–1985), декоративні завіси для сцени Хмельницької філармонії (1987), мозаїка «Полтавська в’язанка» (1990) та інші. Василь Андріяшко виробив власний стиль у художньому ткацтві, якому притаманне узагальнення форми, дискретний ритм, органічна адаптація прийомів інших видів декоративно-прикладного мистецтва, що надають творам глибокого змісту, увиразнюючи час і простір.

У 2012–2017 рр. Василь Андріяшко виконав серію робіт у художньому текстилі, продемонструвавши вміння розкривати через традиційні прийоми і техніки ткання, вишивки, валяння важливі теми духовності людини, її еволюції, буття, роду, традицій, світорозуміння, почуттів, а також проблем самоідентифікації в її історичному контексті та нині. У техніці килимового ткацтва автор виконав роботу «Геометр-і-Я» (2012; експоновано у 2012, 2014), в якій, застосовуючи закони оптики, ритму, контрасту форм і кольору, симетрії та асиметрії, створив оригінальну геометричну композицію з явним моделюванням глибини простору. Така оптична ілюзія притаманна роботі «Плинність» (ремізне ткацтво, 2017). Традиційний підхід вирізняє вишивку «Знак Сварога» (2012; експоновано у 2012–2014), ремізне ткацтво «Знак нашої землі» та «Плахтова мозаїка» (обидві – 2016; експоновано у 2016), у яких відтворено рух, динаміку центрального мотиву через асиметрію і контраст форм, їх колористичне забарвлення.

По-особливому розкрився талант Василя Андріяшка у творах, близьких за образним вирішенням до живопису чи графіки. Цікавим тут є експеримент з іконописом, що знайшло втілення в роботі «Cпаси і збережи!» (валяння, повсть, 2012, експоновано у 2012–2014). У центрі твору зображено Богородицю з немовлям, яких обрамовують архаїчні знаки і символи, закомпоновані у квадрат і прямокутник. Умовне поєднання образу і знака увиразнює ціннісні орієнтири людини в усі часи. З найдавніших часів це були «Берегиня», яку митець втілив у 2012 р. (експоновано у 2012, 2014), застосувавши експресивний і декоративний стиль у моделюванні образу і простору твору, та «Великоднє» (розпис по тканині, 2012; експоновано 2012, 2014, 2017), де знаки і символи з писанкарства перенесено в площинну композицію, доповнену декоративними розписами.

Давні витоки української культури, які постійно осмислює митець, інтерпретовано в роботі «Із глибин віків. Кам’яна могила» (повсть, 2013, експоновано у 2013–2015), де давні наскельні петрогліфи виконано в техніці валяння. «Графічну» манеру автор застосував і в тематичних композиціях «Гей, Карпати, сині гори…!» (повсть, 2012; експоновано у 2012, 2014), «Коляда іде» (повсть, 2014; експоновано у 2014–2015), «Біля яблуні» (повсть, 2015; експоновано у 2015). У всіх роботах сюжет розвивається на тлі умовно вирішеного пейзажу, водночас точно передано їхній настрій. Сюди ж можна віднести панно «Козак Мамай» (повсть, 2012; експоноване в 2012, 2014), у якому автор застосував ортогональну та лінійну перспективу, щоб передати історичний образ козака в типовій ситуації через декоративне трактування.

У своїй художній практиці Василь Андріяшко торкався і таких аспектів, як психофізичний стан, почуття, усвідомлення, що увиразнилися в творах «Метафізичне» (шовк, розпис, 2012; експоновано у 2012–2014), «Неспокій» (розпис по тканині, 2016; експоновано у 2016). «Зранений степ» (повсть, 2014; експоновано у 2014), «Руйнація» (повсть, 2014; експоновано у 2014), «Дорога до храму» (ремізне ткацтво, 2016; експоновано у 2016). У цих творах показано зміну станів, які викликають сприйняття руйнації чи неспокій, чи усвідомлення жахливих подій війни, чи власний вибір дороги до храму.

Широта експерименту художника вражає, здається, він традиційними для ткацтва чи килимарства, валяння чи розписів техніками може передати широкий діапазон почуттів, торкаючись різних аспектів буття людини. Мистецтво Василя Дмитровича Андріяшка національне за духом і сучасне за мовою, професійне за технікою і сентиментальне за змістом, новаторське за формою й оригінальне за репрезентацією смислів.

Марина Юр,
доктор мистецтвознавства,
професор кафедри мистецтвознавства
і мистецької освіти
Київської державної академії
декоративно-прикладного мистецтва і дизайну
імені Михайла Бойчука