18 квітня 2023 р. у Національному музеї літератури України відбулося відкриття персональної виставки “Покуть” нашої вельмишановної, поважної ректорки Київської державної академії декоративно – прикладного мистецтва і дизайну ім.М.Бойчука пані Олени Осадчої.Багато поважних гостей,шанованих науковців,мистецтвознавців,художників, науково-педагогічних працівників,колег та друзів одаровували пані Олену приємними привітаннями, промовами,побажаннями та квітами.

Виставка ікон та сакральних творів стала продовженням Великодня і сповнила присутніх не лише сильними враженнями,але й оповила атмосферою благоговіння, святості, миру,спокою та захисту. Дійсно ,твори мистецтва по-справжньому торкнулися душі кожного,адже мисткиня є духовною, відповідальною особистістю,поважає християнські традиції та вірить в Бога.Кожна робота п.Олени має свою історію і переносить її до спогадів життєвих періодів,якими вона ділилася з присутніми.

Бажаємо пані Олені щедрого Божого благословіння та втілення творчих задумів!!!

Дякуємо і пишаємося нашою ректоркою!!!

 

На виставці «Покуть» представлено ікони та сакральні твори. Ікони, написані автором, призначаються для домівок, домашніх вівтарів, домашніх церков, покуття – священного місця у світлиці, на якому перебувають «боги». Особливістю хатньої ікони є її невеликий розмір (по висоті – до 50 см), пов’язаний із функціональним призначенням освячення житла. Хатня ікона набула масового поширення наприкінці XVIII століття і зазвичай виконувала роль формування домінантного центру, за допомогою якого вибудовувалася цілісна система сакрально-містичного, ритуально-обрядового і символічно-семантичного світу селянського житла. Покуття становило орнаментальний центр світлиці, й образи підбиралися так, щоб витримувався загальний тон і ритм орнаментації помешкання. Божниця розташовувалася навпроти вхідних дверей, і той, хто заходив до хати, насамперед вклонявся святим образам.

Ікони, народні картини і навіть портрети Тараса Шевченка зазвичай були оформлені у кіоти-божники, різьблені орнаментами-візерунками, що за конструкцією нагадували церковні «тябла» та завжди прикрашалися іконником, божником або наобразником – довгим і вузьким полотнищем домотканого полотна, оздобленим уздовж одного краю і на кінцях вишивкою або тканим орнаментом. Ікона в поєднанні з божником набувала додаткової сакральності. На цій виставці представлено реконструкцію оформлення хатніх ікон покутніми рушниками, що певним чином відтворює атмосферу сакрального простору світлиці.

Духовну історію роду, селянської общини та навіть цілого краю можна зрозуміти, дослідивши, які саме ікони знаходилися на чільному місці, на божниці. Відомо, що вони обов’язково передавалися у спадок від батьків до дітей, утворюючи своєрідний домашній іконостас. Кожна ікона мала свою історію. Коли народжувалася дитина, їй дарували ікону святого, ім’ям якого її називали. Майже в кожній хаті була родова ікона, якою благословляли у найважливіші моменти життя.

Розміщуючи ікони на покуті, дотримувалися тих самих принципів, що і в іконостасі церковному. Головними образами домашнього іконостаса були вінчальні ікони Христа і Богородиці. Вони розміщувалися в горішній частині іконостаса. За ієрархією, на зразок церковного вівтаря, нижче «головних богів» або збоку від них ставили іменні ікони або інших святих, серед яких Святий Миколай посідав особливе місце, а також інші ікони – мірну, сімейну ікони, ікони заступників професій, що особливо шанувалися в родині, празникові ікони, з якими пов’язані родинні свята. 

Для хатньої ікони характерне зображення певного репертуару найулюбленіших святих і застосування компіляції – методу, яким передбачається зіставлення на іконній площині нетрадиційних для канонічної іконографії сюжетів і відповідних святих, шанованих у родині.

Після понад 70 років радянського тоталітаризму і заборони релігії, а тепер у зв’язку з російсько-українською війною хатня ікона, яка завжди виконувала захисну функцію, повертається у наші домівки.