До 139-річчя від Дня народження Михайла Бойчука
Одним із найталановитіших художників-монументалістів України першої половини XX століття був Михайло Львович Бойчук (1882–1937). Його можна назвати родоначальником школи фрескового живопису в Україні, що сформувала свою школу монументалістів.
Наш інститут носить ім’я цієї надзвичайно обдарованої, видатної особистості. Адже Михайло Бойчук був не лише мистцем, а й навчителем – педагогом, викладачем, людиною неспокійною, вразливою.
Творчість М.Бойчука і його послідовників важлива сторінка розвитку монументального мистецтва в Україні. Значимість цього явища визначає й один з перспективних напрямків мистецтвознавства – історія вітчизняного монументального живопису.
Як у вітчизняній мистецтвознавчій науці радянського часу, так і в Україні творчість Бойчука в більшості праць протягом багатьох років замовчувалася або характеризувалася негативно. Проте саме йому належить заслуга створення школи монументального живопису в Україні у XX в. Школа Бойчука – це й історія розвитку інших видів і жанрів мистецтва. Заслуга мистця полягає і в тому, що «бойчукісти» відродили в Україні не лише монументальний живопис, але й графіку. М.Бойчук разом з Г.Нарбутом, В.Кричевським, І.Модзалевським був одним із тих, хто стояв біля джерел українського графічного дизайну. З його іменем пов’язують сьогодні й початок розвитку дизайну (з декоративно-прикладних форм, які розробляла школа, найпопулярнішими були художній текстиль, художня кераміка, вироби з дерева: інкрустований посуд, іграшки і т. д.).
Велика роль належить М.Бойчукові й у становленні наукової реставрації в Україні. Він брав активну участь у створенні вищої художньої школи: очолив майстерню монументального живопису в Українській академії пластичних мистецтв у Києві, викладав в Інституті пролетарського образотворчого мистецтва в Ленінграді.
Щоправда, творчість М.Бойчука й діяльність його школи припадають на найскладніший в ідеологічному плані період історії України. Лише наприкінці 1980-х років (після реабілітації художників, зняття з документів грифа «Секретно») зріс інтерес до творчості художника і його учнів, з’явилася можливість гідно оцінити це явище мистецтва. На жаль, цьому процесові заважала відсутність необхідної кількості матеріалів, експозицій робіт у музеях і фондах, спеціальних виставок, завдяки яким можна було б об’єктивно розглянути розвиток живопису в 30-ті роки в Україні, найповніше висвітлити творчість художників-монументалістів.
Складність вивчення цієї теми полягала в тому, що після розстрілу М. Бойчука і практично всіх його учнів і соратників в 1937 році було вилучено і майже знищено всю їхню творчість. Це стосується не лише більшості художніх творів майстра та його школи, а й багатьох матеріалів, безпосередньо пов’язаних із життям і творчістю не лише самих художників, а й їхніх родичів.
Які ж основні принципи «школи Бойчука» тепер нам відомі?
«Школа Бойчука», з одного боку, – це частина цілісної системи художньої культури того часу, а з іншого – унікальне явище: художники змогли синтезувати «традиційні» й «академічні» складові української культури, яка надто довго існувала й розвивалася без належного взаємопроникнення цих складових.
Творчий метод художника-монументаліста Михайла Львовича Бойчука зумовлений однаковою мірою особливостями його таланту й набутою ним школою, а також стилем епохи. Які ж основні фактори вплинули на формування М.Бойчука як художника й педагога? Це – освіта у Львові (1898), Кракові (1899–1905), Відні (1898, 1905), Мюнхені (1905), Парижі (1907–1910), дві поїздки по містах Італії (1910), екскурсії до Петербурга, Новгорода, Москви (1912–1914), знайомство з новітніми напрямами і явищами європейської культури: модерном, символізмом, експресіонізмом; з творчістю Гогена, Сезанна, Дерена, Пікассо, Модільяні. Ці ж знання і стали основою його педагогічної системи.
Михайло Бойчук створив не лише школу художньої майстерності, але й школу, що виховувала й об’єднувала художників-однодумців, художників, для яких духовність творчості була основною складовою. Розуміння мистецтва як найважливішого компонента культури країни, його духовної основи характеризує погляди самого майстра й практично всіх його учнів. Саме із цим пов’язані його формальні пошуки, осмислення широкого кола традицій, у тому числі традицій України. У першій половині XX століття завдяки Бойчукові українське образотворче мистецтво досягло європейського рівня, а твори мистців його школи одержали світове визнання.